За сильними особистостями завжди цікаво спостерігати з боку. І немає значення, хто це – спортсмен, бізнесмен чи просто не схожа на тебе людина, яка тихо бореться за своє щастя.
Свого часу я спостерігала за одним юнаком. Щодня в один і той самий час цей студент приходив на багатолюдну зупинку і, долаючи дискомфорт, їхав до вишу. Спробуйте уявити, як це складно з переламаною ногою: милиці, відсутність маневреності, загальна увага до забрудненого від часу гіпсу, “дружелюбність” сусідів у переповненому автобусі. Погодьтеся, навіть подолання щоденних труднощів, пов’язаних із дискомфортом у пересуванні, – це справжня мужність.
Добре, що деякі вищі України, бажаючи зробити навчання своїх “особливих” студентів більш комфортним, відкрили групи для людей із порушеннями слуху – там на заняттях присутній сурдоперекладач.
Інші виші переобладнали сходи й встановили пандуси, полегшуючи пересування тих, хто в інвалідних візках чи з милицями або палицями. Але все ж таки, попри значну допомогу, “особливі студенти” кожен день доводять і собі, і всім іншим, що вони сильні духом, щоб гідно жити.
Є люди, які теж сильні, теж сміливі, теж мужні, але яким треба ще трішки допомогти, показати правильний орієнтир. Від волонтерів і соцробітників, які працюють із людьми з обмеженими можливостями, інколи можна почути, що, мовляв, ці люди – дармоїди. Що наче вони звикли, що за них усе роблять інші, не знають, що таке особиста відповідальність. Але це неправда. Дуже часто ці люди обирають дистанційну освіту і доводять усім і передусім самим собі, що вони є гідним прикладом для наслідування.
Любі читачі, якщо ви знаєте такий приклад мужності людей з обмеженими можливостями, напишіть нам листа – ми будемо дуже вам вдячні.
Анна Рощина
